Дитяча книжкова поличка

Гидке каченя (Г.Х.Андерсен)

Деталі

Категорія: Казки

«Це тому, що я таке гидке»,- подумало каченя і заплющило очі, але відразу ж побігло далі.

Воно опинилося на великому болоті, де жили дикі качки. Цілу ніч пролежало там каченя, втомлене та засмучене. Вранці дикі качки злетіли вгору і помітили нового товариша.

- Хто ти? - спитали вони, і каченя поверталося на всі боки й вклонялося, як уміло.

- Ти таке поганюче,- сказали дикі качки,- але це нам байдуже, якщо ти не одружишся ні з ким з нашої родини.

Бідне! Воно, звичайно, і не думало про одруження, тільки б йому дозволили полежати в очереті і напитися трохи болотяної води.

Так пролежало воно цілих два дні, а потім прилетіли два диких гусачки. Вони недавно лише вилупилися з яєць, а тому були дуже зухвалі.

- Слухай, друже,- сказали вони,- ти такий нечупара, що не можеш нам заважати. Хочеш жити з нами і бути перелітним птахом? Тут недалечке є інше болото, там живуть гарненькі дикі гуски-панночки. Вони вміють казати: «Рап-рап!» Ти такий потворний, що ще, чого доброго, матимеш у них великий успіх.

Піф! Паф! - почулося раптом, і обидва гусачки впали мертвими в очерет, а вода почервоніла від їхньої крові.

Піф! Паф! - залунало знову, і цілі табуни диких гусей знялися над очеретом.

Ще і ще лунали постріли.

Це було велике полювання. Мисливці обступили все болото, деякі навіть засіли на вітах дерев, що простягли-ся далеко над очеретом. Сивий дим хмарами оповивав дерева і стелився ген над водою. По болоту ляпотіли собаки - ляп-ляп! Комиші та осока хиталися на всі боки. Який це був жах для бідного каченяти! Воно повернуло голову, щоб заховати її під крило, але в ту ж мить страшний величезний собака опинився перед ним. Він висолопив язик, а очі його горіли люто, жахливо. Він простяг свою морду просто до каченяти, показав гострі зуби і - ляп-ляп - пішов далі, не схопивши каченяти.

- О, яке щастя!- зітхнуло каченя.- Я таке гидке, що навіть собака не схотів мене вкусити.

І воно причаїлося в очереті й лежало нерухомо, поки свистав дріб і постріл лунав за пострілом.

Тільки опівдні стало спокійно, але бідне каченя не наважувалось підвестися. Воно почекало ще кілька годин, потім обережно озирнулося і дременуло щосили якнайдалі від болота.

Воно бігло через поля і луки, але знялася така буря, що йому важко було рухатись.

Надвечір каченя дісталось до маленької вбогої хатинки. Вона була така стара, що от-от готова була впасти, але сама не знала, на який бік, а тому лишалася стояти.

Буря так скаженіла і підхоплювала каченя, що воно мусило сідати на землю. Погода ставала все гіршою та гіршою.

Вітер все дужчав. Що було робити каченяті?

На щастя, воно помітило, що дверцята хатинки зіскочили з однієї завіси і так покривилися, що можна прослизнути крізь щілину в кімнату. Так воно й зробило.

У хатинці жили бабуся з котом та куркою. Кота вона звала «синочком». Він умів вигинати спину дугою та воркотіти. Він навіть пускав іскри, коли його гладили проти шерсті. В курки були зовсім маленькі, куці ніжки, і тому її звали «Курочка-куцоніжка». Вона несла хороші яєчка, і бабуся любила її, як рідну дитину.

Вранці вони «відразу помітили чуже каченя, і кіт почав воркотіти, а курочка кудкудакати.

- Що там таке? - спитала бабуся і подивилась навколо. Але вона недобачала, і їй здалося, що це заблукала жирна качка, а не каченя.- Це хороша знахідка,- сказала бабуся,- тепер у мене будуть і качині яйця. Коли б це тільки не був селезень! Ну, та ми можемо про це дізнатися!

І от каченя залишили на три тижні на пробу, але яєць воно не несло. Кіт був хазяїном у хаті, а курка почувала себе хазяйкою, і вони завжди казали: «Ми і світ», тому що вважали себе половиною світу і до того ж кращою. Каченяті здавалося, що можна бути іншої думки з цього приводу, але заперечень курка не терпіла.

- А вмієш ти нести яйця? - питала вона.

- Ні.

- Ну, то краще помовч! І кіт питав:

- А ти вмієш вигинати спину, воркотіти та пускати іскри?

- Ні.

- Значить, ти не можеш мати своєї думки, коли говорять розумні люди.

• Наступна >