Дитячі страхи : де живе "Бабайка" ?

Деталі: Категорія: Психологічна служба; Опубліковано: Вівторок, 04 листопада 2014, 15:50; Перегляди: 2612

Страх відчувають всі, це нормально. Ненормально бути абсолютно безстрашним — це може погано закінчитись, адже наше вміння боятися — ефективний еволюційний механізм самозахисту.

Чого і чому бояться діти?

Вважається, що страх — це сама перша емоція людини. У всякому разі, психологи вважають, що дитину, що проходить через родові шляхи, охоплює позамежний жах. Може, тому раніше існувало повір’я, що діти, що з’явилися за допомогою кесаревого розтину, відрізняються особливою безстрашністю.

Період росту й дорослішання

За даними досліджень, двоє з трьох дітей у тому чи іншому віці відчувають страхи, але найбільш часто до цього схильні діти від двох до дев’яти років. У цьому віці дитина вже багато що бачить, і багато знає, але ще не все розуміє, неприборкана дитяча фантазія ще не стримується реальними уявленнями про світ. Так, наприклад, для малюка семи місяців нормально боятися незнайомих дорослих, незвичайних предметів. У 2-3 роки діти зазвичай бояться тварин. Після 3 років багато дітей бояться темряви, швидше за все це відбувається під час бурхливого розвитку уяви. Не відокремлюючи вигадку від реальності, багато дітей бояться казкових персонажів, героїв фільмів та розповідей. У цьому віці особливо не рекомендується лякати дитину чаклунами, міліціонерами або чужими дядями, дозволяти дивитися невідповідні фільми або розповідати страшні казки. Реальна чи уявна відсутність мами викликає страх у всіх без винятку нормально розвинених дітей дошкільного віку.

dragon З п’яти-шести років у дитини починає формуватися абстрактне мислення, вона починає усвідомлювати деякі речі, страшні і для багатьох дорослих. Це вік «розуміння смерті», в 5-7 років смерть, втрати близьких — основна тема дитячих страхів. У багатьох дітей ці страхи супроводжуються похмурим настроєм. Пояснити дитині процес земного життя людини практично неможливо … Щоб якось втішити її і полегшити розуміння таких важливих для подальшого розвитку речей, багато батьків саме в цьому віці заговорюють про релігію, про життя після смерті. Але переводити тему, відволікати дитину марно. Говорити, що вона буде жити вічно, а мама ніколи не помре — безглуздо. Категорія смерті — це реальність, яку дитина в 6-7 років повинна визнати як щось рано чи пізно неминуче в її житті. Саме небажання визнати це відразу і породжує страх, що означає емоційне неприйняття «раціональної» необхідності померти. До речі, якщо дитина росте в благополучній родині, її розуміють і підтримують батьки — адаптація проходить легше. Як кажуть психологи, і хлопчики, і дівчатка у віці 6-7 років найчастіше реагують появою страхів на конфлікт батьків. Емоційна чутливість дітей до конфлікту батьків має тенденцію збільшуватися з віком — запам’ятайте це.

Зі зміною соціального статусу дитини — наприклад, коли ваш малюк стає школярем — з’являються інші страхи. «Чи зможу я?», «Чи встигну?», «Чи зрозуміють мене?», «Не будуть мене ображати на новому місці?». І, навіть, якщо хочете, «Чи не загублюся я по дорозі до школи?». Чутливі діти весь час надто контролюють себе, як би підсилюючи «зовнішній контроль» за собою. Такі діти в емоційно напружених ситуаціях здатні навіть хворіти.

Що ж робити?

Можна махнути рукою і сказати: «Переросте!» Так часто і трапляється. Але дуже часто з «особливими» страхами справа йде зовсім не так втішно. Дитина росте і страхи ростуть разом з нею. У малюка все більше розширюється пізнання, розвивається уява, фантазія, і тому він все більше усвідомлює ті небезпеки, які його підстерігають в житті.

По-перше: усвідомте, що дитина не винна в тому, що у неї з’явився страх.

По-друге: трішки «забудьте» про проблему маляти, тобто не акцентуйте на цьому увагу, не коріть, не засуджуйте.

По-третє: придивіться до себе. Чи не занадто ви вимогливі до дитини, чи не перевищуєте ви свої запити, чи реальні ваші очікування? Чи часто дитина опиняється в ситуації «неуспіху», чи часто ви її хвалите?

По-четверте: чи говорите ви про страхи зі своєю дитиною? Причому, в інтимній обстановці, заспокійливим тоном і цілком серйозно. Іноді допомагає «чарівна» дія, талісман, «закляття», молитва. Організуйте «терапію» малюванням, читайте і придумуйте казки зі щасливим кінцем.

Але пам’ятайте: якщо у вас недостатньо досвіду і часу, а дитина замкнулася і неозброєним оком помітні її переживання – зверніться до фахівця.

*** При підготовці матеріалу використано інформацію з відкритих інтернет-джерел.